Анна Мірошниченко

Анна Мірошниченко

Кожній людині притаманна любов до рідного краю. Чуття Вітчизни супроводжує нас усе життя і є одним із найсвітліших і найсвятіших.
Сьогодні, в час духовного відродження України, значно збільшився інтерес до її історичного минулого, тому що ,тільки тепер, українці починають дізнаватися про справжню свою історію ,яка замовчувалася тисячоліттями, одним словом, зростає роль краєзнавства . А зберігачем краєзнавчих ресурсів , центром поширення краєзнавчих знань залишається – бібліотека. Саме бібліотека формує особистість на ґрунті історії, культури, традицій народу. Дуже приємно, що наша краєзнавча робота не є марною, що вона потрібна і затребувана читачами, не залишає їх байдужими і спонукає до вивчення рідного краю. Щоб якісніше розкрити для читачів усе багатство краєзнавчого фонду, бібліотекарі регулярно популяризують його через перегляди літератури, огляди краєзнавчих документів, влаштовують презентації книг через книжкові виставки. Миргородська міська бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі пропонує відвідувачам бібліотеки переглянути книжкову виставку « Про Миргородський край запитую у книги». На виставці представлена література трьох відомих на всю країну Миргородських дослідників- краєзнавців: Бабич Г.В.- автор низки краєзнавчих праць, циклів статей і розвідок про минуле нашого краю, про народження миргородського козацтва, про людей мужніх і сміливих, патріотів своєї землі. Дослідницьким поглядом охоплює історію Миргородщини, мистецькі старожитності, життя діячів миргородського краю, українсько –грузинські зв’язки - краєзнавець ,літературознавець, генеалог, популяризаторка мистецтва Л.О. Розсоха. ЇЇ праці широко представлені на виставці. Широко представлені дослідження і матеріали відомого в Україні , члена творчих спілок , вченого ,історика мистецтва, заслуженого працівника культури України, автора близько 1500 публікацій Віталія Ханка, з його праць читач дізнається
про історію мистецтва, мистецьке життя полтавського регіону , про життя і творчість визначних діячів, життя яких пов’язано з Миргородщиною
Бібліотечні працівники розуміють, що лише об’єднання зусиль краєзнавців і бібліотекарів, кровно зацікавлених у розквіті рідної землі, допоможе у вирішенні багатьох проблем. І не лише краєзнавчих. Адже своєчасна і вичерпна краєзнавча інформація живить не лише мозок, але й душу, сприяє духовному відродженню народу України, подоланню економічної, політичної, культурної кризи. І як колись влучно сказала О.Кобилянська :
«Згадайте предків своїх,щоб історія перед вами не згасла» !

21 березня - Міжнародний день поезії відзначається невипадково. Адже це період рівнодення, символічного оновлення природи і творчого злету людського духу . На протязі всього життя кожна людина знаходить в поезії щось своє близьке і зрозуміле. Ось і сьогодні (21.03.) в Миргородському літературно- меморіальному музеї ім.. Д.Гурамішвілі зібрались поціновувачі поетичного слова. На заході « Поетична весна 2018 року» присутні читали вірші українських , російських поетів, звучали поезії членів Миргородського літературного об’єднання « ДієСлово», приємно було дізнатися про поетів лауреатів Нобелівської премії, про яких розповіла бібліограф Миргородської міської публічної бібліотеки Ірина Карач Кожний присутній довів ,що вірші – це краса, живопис , який можна почути. Ми з гордістю можемо сказати, що в нас знають, люблять, слухають поезію.

Понеділок, 19 березня 2018 00:00

Запрошуємо в Кінозал вихідного дня

Понеділок, 19 березня 2018 00:00

Кінематографічна Шевченкіана

У рамках Шевченківських днів у Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д. Гурамішвілі пройшла відеолекція "Кінематографічна Шевченкіана». Дев’ятикласники гімназії ім. Т.Г. Шевченка, слухачі Університету третього віку та учні НВК «Гелікон» мали змогу завітати до бібліотеки аби познайомитися з цікавим дослідженням бібліографа Карач І.А. щодо втілення образу Великого Кобзаря та героїв його творів на екрані.
Ім'я Тараса Шевченка відомо в усьому світі, але якою насправді була ця людина, чим жила, про що мріяла та головне - яким бачила цей світ, на ці питання мало хто пробував відповісти. Відкрити завісу особистості Кобзаря намагалися кінорежисери, і кожний з них демонстрував у фільмах саме "свого Шевченка".
Якщо зібрати всі повнометражні ігрові фільми, присвячені життю Тараса Шевченка, а також екранізації його творів – набереться всього близько двадцяти картин. Більше половини з них, на жаль, створені ще у минулому столітті. Для порівняння: за творами Шекспіра знято близько 850 екранізацій, а за Львом Толстим – близько 200. І це не враховуючи десятків байопіків, тобто біографічних фільмів, про життя як першого, так і другого. Словом, не щастить Тарасу Григоровичу з кінематографом.
Глядачі мали змогу переглянути, як формувався канон кінематографічної постаті поета - від першої ластівки, статично-психологічного «Тараса Шевченка» Петра Чурдиніна (1926) через радянську класику, однойменний соцреалістичний фільм Ігоря Савченка (1951), де роль поета втілив Сергій Бондарчук, до тріумфу Івана Миколайчука в дисидентському за своїм настроєм «Сні» (1964). На жаль, анонсований на 9 березня 2018 року біографічний фільм про Шевченка з робочою назвою «Тарас. Повернення» на даний момент так і не вийшов на екрани.
Фільми документального блоку: телепроект Юрія Макарова «Мій Шевченко» (2001 р.), журналістське дослідження Світлани Усенко «Таємниця Генія Шевченка» ( телеканал 1+1, 2014 р.) та документальний фільм власного виробництва канала «Інтер» «Шевченко. 200 років самотності» - проливають світло на біографію поета й художника і допомагають відчути фактологічний і соціальний контекст, в якому Шевченко жив і писав.
З екранізаціями творів Шевченка ситуація і зовсім безнадійна. Першою в історії екранізацією твору Шевченка став фільм «Катерина» (1911). Три фільми за мотивами творів Шевченка зняв режисер Іван Кавалерідзе ( він же автор пам’ятника Кобзареві у м. Полтава): «Злива», сюжет якого заснований на поемі «Гайдамаки»(1929); «Коліївщина» (1933), сценарій для якої йому довелося переписувати 17 разів; стрічку, в якій вільно інтерпретується поема «Кавказ», під назвою «Прометей»(1936)
Те, як ставилися до творчості Шевченка в СРСР протягом наступних двадцяти років, красномовно показують два варіанти екранізації його п’єси «Назар Стодоля»: 1937-го (Георгія Тасіна) і 1954-го (Віктора Івченка).
У 1959 році вийшов фільм-балет «Лілея», (лібрето Всеволода Чаговця, музика Костянтина Данькевича, поставлений за мотивами «Кобзаря»).
У 1963 році за мотивами опери Михайла Вериківського був знятий фільм «Наймичка», сюжет якого грунтувався на однойменному творі Шевченко.
Наостанок згадаймо екранізацію Кобзаревої прози – «Капітаншу», телефільм Бориса Квашньова 1987 року з Богданом Ступкою в ролі Тумана.
Документальна стрічка "Кобзар. Історія однієї книги" - це фільм-біографія, але аж ніяк не людини. Головною дійовою особою цієї історії виступає книга. Автори проекту, зокрема Т. Ткаченко, намагаються відповісти на такі питання: як складалася доля книги, як "Кобзар" вплинула на культуру в контексті світової історії, які чинники сформували національний стрижень свідомості Т. Шевченка.
Вивчення біографії Кобзаря – людини і «Кобзаря» - книги іще далеко не завершилось. Воно триває і триватиме ще довго, формуючи святі для кожного українця поняття: «Мій Шевченко», «Мій Кобзар».
У рамках Шевченківських днів у Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д. Гурамішвілі пройшла відеолекція "Кінематографічна Шевченкіана». Дев’ятикласники гімназії ім. Т.Г. Шевченка, слухачі Університету третього віку та учні НВК «Гелікон» мали змогу завітати до бібліотеки аби познайомитися з цікавим дослідженням бібліографа Карач І.А. щодо втілення образу Великого Кобзаря та героїв його творів на екрані.
Ім'я Тараса Шевченка відомо в усьому світі, але якою насправді була ця людина, чим жила, про що мріяла та головне - яким бачила цей світ, на ці питання мало хто пробував відповісти. Відкрити завісу особистості Кобзаря намагалися кінорежисери, і кожний з них демонстрував у фільмах саме "свого Шевченка".
Якщо зібрати всі повнометражні ігрові фільми, присвячені життю Тараса Шевченка, а також екранізації його творів – набереться всього близько двадцяти картин. Більше половини з них, на жаль, створені ще у минулому столітті. Для порівняння: за творами Шекспіра знято близько 850 екранізацій, а за Львом Толстим – близько 200. І це не враховуючи десятків байопіків, тобто біографічних фільмів, про життя як першого, так і другого. Словом, не щастить Тарасу Григоровичу з кінематографом.
Глядачі мали змогу переглянути, як формувався канон кінематографічної постаті поета - від першої ластівки, статично-психологічного «Тараса Шевченка» Петра Чурдиніна (1926) через радянську класику, однойменний соцреалістичний фільм Ігоря Савченка (1951), де роль поета втілив Сергій Бондарчук, до тріумфу Івана Миколайчука в дисидентському за своїм настроєм «Сні» (1964). На жаль, анонсований на 9 березня 2018 року біографічний фільм про Шевченка з робочою назвою «Тарас. Повернення» на даний момент так і не вийшов на екрани.
Фільми документального блоку: телепроект Юрія Макарова «Мій Шевченко» (2001 р.), журналістське дослідження Світлани Усенко «Таємниця Генія Шевченка» ( телеканал 1+1, 2014 р.) та документальний фільм власного виробництва канала «Інтер» «Шевченко. 200 років самотності» - проливають світло на біографію поета й художника і допомагають відчути фактологічний і соціальний контекст, в якому Шевченко жив і писав.
З екранізаціями творів Шевченка ситуація і зовсім безнадійна. Першою в історії екранізацією твору Шевченка став фільм «Катерина» (1911). Три фільми за мотивами творів Шевченка зняв режисер Іван Кавалерідзе ( він же автор пам’ятника Кобзареві у м. Полтава): «Злива», сюжет якого заснований на поемі «Гайдамаки»(1929); «Коліївщина» (1933), сценарій для якої йому довелося переписувати 17 разів; стрічку, в якій вільно інтерпретується поема «Кавказ», під назвою «Прометей»(1936)
Те, як ставилися до творчості Шевченка в СРСР протягом наступних двадцяти років, красномовно показують два варіанти екранізації його п’єси «Назар Стодоля»: 1937-го (Георгія Тасіна) і 1954-го (Віктора Івченка).
У 1959 році вийшов фільм-балет «Лілея», (лібрето Всеволода Чаговця, музика Костянтина Данькевича, поставлений за мотивами «Кобзаря»).
У 1963 році за мотивами опери Михайла Вериківського був знятий фільм «Наймичка», сюжет якого грунтувався на однойменному творі Шевченко.
Наостанок згадаймо екранізацію Кобзаревої прози – «Капітаншу», телефільм Бориса Квашньова 1987 року з Богданом Ступкою в ролі Тумана.
Документальна стрічка "Кобзар. Історія однієї книги" - це фільм-біографія, але аж ніяк не людини. Головною дійовою особою цієї історії виступає книга. Автори проекту, зокрема Т. Ткаченко, намагаються відповісти на такі питання: як складалася доля книги, як "Кобзар" вплинула на культуру в контексті світової історії, які чинники сформували національний стрижень свідомості Т. Шевченка.
Вивчення біографії Кобзаря – людини і «Кобзаря» - книги іще далеко не завершилось. Воно триває і триватиме ще довго, формуючи святі для кожного українця поняття: «Мій Шевченко», «Мій Кобзар».

Субота, 17 березня 2018 00:00

До дня поезії

Субота, 17 березня 2018 00:00

Серце до серця

Субота, 17 березня 2018 00:00

«Крим – це Україна»

Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д Гурамішвілі презентує відвідувачам книжкову виставку «Крим – це Україна», долучившись тим самим до Всеукраїнської акції, що проходить у ці дні з метою висловити чітку й однозначну позицію: "Україна – єдина!». Переглянувши її, читачі можуть познайомитися із розповідями про Кримську давнину («Крим: Дорогою тисячоліть». Сімферополь: Таврія, 2001), що ґрунтуються на дослідженнях вчених – археологів та краєзнавців; проаналізувати спільність історичної долі України і Криму завдяки історику Василеві Чумаку ( «Україна і Крим:. Феномен на межі Європи і Сходу». Київ, 1993); переглянути чудовий фотоальбом «Перлини Криму» ( Київ: Спалах, 2002); разом з доктором політичних наук, професором Людмилою Чекаленко проаналізувати конкретні історичні події щодо перепідпорядкування Криму УРСР ( журнал «Віче». 2014. №5. Стор. 16-19). Матеріали періодичних видань, зокрема, журналів «Країна», «Український тиждень», «Новое время страны» та газети «День», нагадують читачам про зовсім не далекі реалії 2014 – 2017 рр., що призвели до теперішньої ситуації у Криму. Безперечно, найповнішим дослідженням питання є книга українського політичного експерта, одного з найвідоміших українських політконсультантів Тараса Березовця «Анексія: острів Крим. Хроніки "гібридної війни"» У ній аналізуються механізми та технології так званої гібридної війни, розв’язаної військами Російської Федерації («зеленими чоловічками») на території АР Крим. Окремо досліджується розвідувальна та інформаційно-пропагандистська операція російських спецслужб, яка дозволила підготувати анексію Криму, починаючи з 1991 року. Книга у хронологічному порядку охоплює період із 18 лютого по 18 березня 2014 року, коли Крим і Севастополь було офіційно анексовано та включено до переліку суб’єктів Російської Федерації. «Анексія: Острів Крим» містить ексклюзивні свідчення, надані спеціально для цієї книги українськими, російськими й міжнародними політиками та військовими, експертами, журналістами, активістами, які стали очевидцями окупації.
Художня література півострова представлена твором письменника Віктора Стуса «Вольному – воля», повістю – версією про пригоди Тараса Шевченка на Миргородщині восени 1845 року.
Крим – це Україна! Ми обов’язково будемо разом!

 

Письменник Анатолій Свидницький прибув до нашого міста восени 1860 року, щоб працювати вчителем російської словесності у Миргородському повітовому училищі. Письменник і патріот, він негайно поринув у бурхливу громадсько-просвітницьку діяльність. 1861 року Свидницький відкрив у Миргороді недільну школу для дорослих, де сам і викладав.
Того ж таки 1861 року Анатолій Свидницький організував у нашому місті громадську бібліотеку. В цьому йому допомогли миргородські дворяни, особливо Никандр Кашинський, адже саме його бібліотека і власна бібліотека Свидницького склали основу новоствореної бібліотеки. Не залишились осторонь і брати Муравйови-Апостоли, які проводили широкомасштабні літературно-мистецькі вечори, а отримані кошти йшли на потреби книгозбірні.
Бібліотека розташовувалась у різних приміщеннях. Про неї швидко пішла добра слава, адже спраглим до знань людям дуже не вистачало такого культурного осередку. З’явилися перші помічники. Книжки видавав сам Анатолій Патрикійович, а допомагав йому фельдшер міської лікарні Попик.
Високо цінуючи творчість та громадсько-політичну діяльність Анатолія Свидницького, Іван Зубковський доклав чимало зусиль, щоб у Миргороді належним чином було ушановане ім'я письменника. 1918 року Іван Зубковський, який тоді був міським гласним та міським головою, домігся того, щоб Миргородська дума перейменувала вулицю Дворянську (нині вул. Незалежності) на вулицю Свидницького. Потім її адреса змінилася, сьогодні вона знаходиться на південній околиці міста.
Неодноразово невгамовний Зубковський порушував клопотання про присвоєння імені Свидницького книгозбірні, фундатором якої він був. У своїх мемуарах "Дни моей жизни" Зубковський згадує, що на той час у музеї та бібліотеці були портрети Анатолія Свидницького, і він був першим дослідником творчості Тараса Шевченка на Полтавщині, зокрема, в Миргороді. Сьогодні Іван Зубковський був би задоволений тим, що громада нашого міста встановила меморіальну дошку на приміщенні бібліотеки, фундатором якої був Анатолій Свидницький.
Анатолій Свидницький жив у Миргороді недовго. Матеріальна скрута, утиски, переслідування змусили його 1862 року покинути Миргород. Проте слід, який він залишив по собі, зберігся в пам’яті миргородців назавжди.
Після відїзду Свидницького справу створеної ним бібліотеки продовжив його друг Никандр Кашинський. Він довго служив цьому закладу : переніс бібліотеку до своєї оселі, працював там на громадських засадах, сприяв популяризації бібліотеки, залучав миргородських поміщиків до благодійної допомоги бібліотеці. Також долею книгозбірні переймалися Іван та Микола Зубковські, а також брати Олександр та Юхим Ксьонзенки. Після смерті Кашинського вони продовжували опікуватись справами бібліотеки, допомагала їм і миргородська громада.
Так і виживала наша книгозбірня, потерпаючи від скрути і поневіряючись по найманих помешканнях. Крім Зубковського, допомагали бібліотеці вижити повітовий гласний Микола Єлагін, хірург Іван Рубцов, ветеринарний лікар Йосип Шот.
Силами прогресивної української молоді міста на чолі з Семеном Бакалом та Іваном Мартиненком в бібліотеці було відкрито відділ української книжки, інтерес до якої дедалі зростав.
На початку ХХ століття всім миром будували перше власне приміщення для бібліотеки – біля сучасної ЗОШ № 1. Але добудувати приміщення і запанувати в ньому бібліотеці так і не вдалося, вона знову почала мандрувати з місця на місце, під час Великої вітчизняної війни взагалі припинила свою діяльність.
І нарешті 1955 року бібліотека отримала власне приміщення, у якому знаходиться і нині.
2016 року Миргородськав міська публічна бібліотека для дорослих ім.. Д.Гурамішвілі святкувала своє 155-річчя. Не багато на теренах України знайдеться бібліотек, які мають такий поважний вік. А ми – завдяки благородним починанням Свидницького, самовідданій роботі ентузіастів та підтримці громади – можемо пишатися своєю давньою і славною бібліотекою.

Справжньою гордістю для бібліотеки стало те, що збулась нарешті мрія Івана Зубковського та інших ентузіастів бібліотечної справи нашого міста, і на фасаді бібліотеки відкрито меморіальну дошку засновнику бібліотеки Анатолію Свидницькому, чим всі ми дуже пишаємось. Так недовго проживши в Миргороді, він встиг зробити стільки для міста і для нас зокрема, що ми завжди будемо згадувати його вдячними словами. І звісно ж, берегти і продовжувати започатковану ним справу.

Весна – прекрасний період для святкування Пасхи, бо природа в цей час теж перероджується, як духовно відроджується і очищується людство під час дотримання Великого посту
До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого посту – одного з найсуворіших постів – саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп’яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна «прислуховуватися» до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Ці сім тижнів називаються седмицями . Хочу зауважити , що багато хто , особливо молодь, не зовсім розуміються в цьому, тому для всіх відвідувачів та користувачів нашої бібліотеки, всім хто цікавиться духовним життям підготовлено книжкову виставку "Великий піст. Час духовного очищення і покаяння", яка краще допоможе розібратися і відповісти на багато питань : як називаються тижні Великого посту? Чи можна співати пісні? Чи споживають у цей період алкогольні напої, м’ясні і молочні продукти ?

Сторінка 5 із 30