Понеділок, 12 травня 2014 06:41

КНИГИ, ДАРОВАНІ СВИДНИЦЬКИМ

Автор 
Рейтинг матеріалу
(0 votes)

Миргородська  міська  бібліотека  імені  Давида  Гурамішвілі  не  випадково  пишається  своїм  родоводом.  На  Полтавщині  лише  поодинокі  бібліотеки мають  більш  як  столітню  давність. І  як  тут не пишатися,  знаючи,  що  засновником громадської  бібліотеки  у  місті  був  відомий  український романіст  й  освітній  діяч  Анатолій  Свидницький,  що  спільно  з  ним  працював  шанований  у  місті  лікар  і  книголюб  Н.С. Кашинський,  що  пізніше вірно  служили  книзі   їх  учні  й  послідовники   А. І.  Зубківський  та  О.Богаєвський.

Нелегкий  шлях  пройшла  Миргородська  бібліотека  до  революції,  з  честю  виконуючи  свою  місію  пропагандиста  передового  художнього  слова серед  трудящих  мас  міста  і  повіту.  Повільно  поповнювався  її  фонд. Знала  вона  утиски  і  заборони.  Колись  ні  працівники  бібліотеки,  ні  її читачі  не  могли  і  мріяти  про  таку  кількість  фонду, яку  вона  має  тепер.  Десятки  і  десятки  тисяч  книг  до  послуг  сучасного  читача.

Та  тут  виникає  питання,  мимо якого  не  пройде  допитливий  книголюб;  а  чи  збереглася  якась  кількість  тих  книг,  що  були  в  бібліотеці  на самісінькому  початку  її  існування?  Які  вони,  книги,  збирані  Свидницьким,  Кашинським,  іншими  ентузіастами  народної  освіти  в  ті  далекі, далекі часи?  Хто  б  не  хотів  узяти  до  рук  таку  книгу  і  з  хвилюванням  та  гордістю  погортати  пожовклі  від  часу  сторінки, вдивитись  у  вицвілі надписи,  помітки,  номери  чи  навіть  клякни  на  її  сторінках?  Майже  фантастичне  бажання,  чи  не  так?

Ні,  не  так. Нам  пощастило  ознайомитися  та  опрацювати  кілька  книг,  які,   на  наше  переконання,  стояли  колись  на  першій  полиці Миргородської  громадської  бібліотеки і,  можливо,  були  подаровані  їй  Свидницьким  чи  кимось  іншим  з  його  оточення.  Ось  вони  передімною, дві  розрізнені  книжки  журналу  «Основа»  за  1861  рік – лютневий  і  вересневий  номери.  На  форзаці  першого  з  них  зберігся  чорнильний надпис  ( чи  не  Свидницького?):  «Миргородской  общественной  библиотеки».  А  на  титульному  аркуші – бібліотечна  печатка.  Печатку, зрозуміло,  зробили  пізніше,  в  перші  роки  існування  бібліотеки  власницький  надпис  робився  чорнилом.  Коли  журнал  потрапив  до Миргородського  музею ( це  сталося,  як  підказує  помітка, 1932  року),  титульна  сторінка  прикрасилася  ще й  музейною  печаткою:  «Бібліотека та  архів  Миргородського  музею».  7  вересня  1950  року  журнал  зареєстровано  в  каталозі  утвореного  тоді  Полтавського  літературно – меморіального   музею  І. П. Котляревського,  де  вони  тепер  і  знаходяться.

Журнал  «Основа»  був  першим  українським  громадсько – політичним  і  літературно – мистецьким  щомісячником,  його  поява  пов’язана  з   ім’ям Т. Г.  Шевченка,  а  вже  цей  факт  робив  журнал  дуже  популярним.  Миргородський  музей  мав  і  перший  номер  «Основи»  (він  теж знаходиться  сьогодні  в  Полтаві),  але  цей  примірник  не  з  громадської  бібліотеки,  а  з  приватних  рук.  На  його  форзаці  зберігся  власницький напис:  «   Изь  книгь   В. Харченко»  Цікаво  було  б  довідатись,  хто  це.  Є  ще  тут  позначки  олівцем:  9. 1Х.1923р.  ( можливо  дата надходження  до  музею ).

Для  Миргорода,  міста,  пов’язаного  з  ім’ям  Шевченка,  «Основа»  мала  неабияке  значення.  Вже  в  першому  номері  вміщено  поетові  твори, серед  них  «Чернець»,  «Пустка»,  «Посланіє  славному  П.  Шафарикові»,  вірші  та  оповідання  Л. Глібова  (  уперше – «Журба»,  що  стала  згодом народною  піснею ),  С.  Руданського,  Марка  Вовчка,  П.Куліша.

Другий – лютневий -  номер  журналу  розпочинається  з  болісної  оповістки  про смерть  Тараса  Шевченка.  У  некролозі  вперше  давалася оцінка творам  Шевченка,  вперше  вживалося  слово  «Тарас»,  яким  відтоді  столи  просто  і  щиро  називати  по всій  Україні  Шевченка.  Тут  же «Основа»  у  зверненні  до  читачів  обіцяла  вжити  старань,  щоб  подати  на  своїх  сторінках  все,  «що  може  увічнити  пам'ять  поета»    і просила  читачів  надсилати  редакції  вірші,  листи  Шевченка,  біографічні  відомості  про  нього.  Цим  клався  початок  збору  творчої  спадщини Шевченка  і  роботі  над  біографією  поета.

Поза  сумнівом,  журнал  був  популярним  у  Миргороді.  На  книзі  лишились сліди  доторку  численних  читачів  упродовж  кількох  десятиліть.   Та й  сам  час  зробив  на  папері  певні  міти.  На  полях  є  відкреслення,  написи.  Привертає  увагу  помітка  «Статьи  списаны»,  що  підтверджує факт  копіювання  певних  матеріалів  для  розповсюдження.  І.А.  Зубківський  згадував,  як  на  вечорах,  влаштованих  А.  Свидницьким  з  метою збирання  коштів  для  школи  і  бібліотеки,  учні,  в  тому  числі  і  мемуарист,  читали  твори  Шевченка.  Джерелом,  звідки  вони  брали  для заучування,  була  «Основа»,   та  «Кобзар»  1860  року  ,  якого  не  міг  не  мати  Свидницький.  Чорнильні  клякси,  підкреслення  є  у вересневому номері  «Основи»,  і  це  знову  переконує  нас,  що  книжка  не  лежала  без уваги  на  полиці  бібліотеки,  а  ходила  по  руках,  роблячи  своє добре  діло.

Журнал  «Основа»  ніби  продовжував  перебування  Кобзаря  у  Миргороді,  започатковане  ним  ще  у  1845  році,  коли  поет  уперше  сюди приїхав  і  подружив  з  багатьма  хорошими  людьми.  Він  сприяв  поширенню  Шевченківських  демократичних  ідей  серед  трудового  народу Миргородщини.

        Петро  Ротач,  поет,  член НСПУ,  літературознавець.                                         

 

Читали 331 рази Останнє редагування Понеділок, 12 травня 2014 06:50