Неділя, 11 червня 2017 00:00

Микола Костомаров (1817-1885)

Автор 
Рейтинг матеріалу
(0 votes)

 

 

 

У травні ми відзначили 200 років від дня народження iсторика i археолога , фольклориста i етнографа , поета i прозаїка – Миколи Iвановича Костомарова з якого, власне і починається самостійний український суспільно-політичний рух. Він, першій у той час, звернувся до вивчення історії України, що тоді вважалося недоречним, один з першіх порушив 
питання про узаконення мови українського народу, активно вiдстоював думку, що творцями iсторiї є не царi , а народ. До цього необхiдно додати його громадянську позицiю, антикрiпосницькi переконання, близькiсть до революцiйно-демократичного руху. Будучи одним iз засновникiв таємної полiтичної, антикрiпосницької i антицаристської органiзацiї – Кирило-Мефодiївського братства, вiн засвiдчив себе як передовий громадський дiяч свого часу. 
Народився М. I. Костомаров 16 травня 1817 року у селi Юрасівка Острозького повiту Воронізької губернiї. Так вже розпорядилася доля, що побачив свiт вiн крiпаком. Його мати, Тетяна Петрiвна Мельникова, була пiдневiльною помiщика Iвана Петровича Костомарова. I хоч через три мiсяцi пiсля народження сина помiщик одружився з своєю крiпачкою i вона таким чином стала вiльною, малий Микола лишався крiпаком свого батька. Очевидно, Костомаров-старший збирався з часом уладнати цю недоречнiсть, але не встиг. У червнi 1828 року– батько Миколи Iвановича трагічно загинув. I вiдразу ж на маєток зазiхнули його родичi, двоюрiднi брати Ровнєви, якi не збиралися вiдпускати малого Миколу з крiпацької залежностi. Та пiсля складних переговорiв, коли мати вiддала братам частину вдовиної спадщини, вони, погодились дати Миколi вiльну. Пiсля втрати чоловiка Тетяна Петрiвна вiддала сина до приватного Воронезького пансiону, а згодом влаштувала його у Воронезьку гiмназiю. з усіх випускників тільки Микола, прагнучи вчитися, поступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет. М.Костомаров мав феноменальну пам'ять. Він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, але й цілі акти й документи. З пам'яті виголошував великі уривки Шевченкових поезій і вірші інших улюблених поетів. А найбільше подобалися йому українські думи.
Пiсля закiнчення роцi унiверситету Микола Iванович вступає до Кiнбурзького драгунського полку юнкером. У мiстi Острозьку, де стояв полк, вiн одразу ж розшукав архiв і майже все лiто просидiв вiн над козацькими матерiалами i склав за ними iсторичний опис Острозького слобiдського полку. Вiн сам починає писати. Вже на початку 1838 року пiд псеводнiмом Iєремiя Галка виходить його перший твiр «Сава Чалий». Показово, що написаний вiн був на «южнорусском языке», що для того часу було неабияким викликом. А через рiк свiт побачив збiрник «Українськi балади», потiм – збiрник, «Гілка», трагедiя «Переяславська нiч», переклади на українську мову Байрона. Для 24-лiтнього юнака це був немалий доробок, який засвiдчував про народження нового таланту.
Потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва. У 1845 — 46 рр. разом з М. Гулаком і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів — «Книги буття українського народу», «Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія». 
Весною 1847 р. Костомарова було заарештовано та відправлено до Петербурга у Петропавловську фортецю. У червні йому було дозволено побачення з нареченою Аліною Крагельською. Вони познайомилися в жіночому пансіоні, де Костомаров був викладачем. Вихованки захоплювалися його знаннями й талантом оповідача. Аліна полонила Костомароа своєю жвавістю, безпосередністю і обдарованістю. Її грою на фортепіано захоплювався навіть Ференц Ліст. Арест Костомарова різко змінив їхне життя, і Крагельська вийшла заміж за іншого чоловіка. Якось згодом вона купила видання драми М. Костомарова «Кремуцій Корд» і прочитала зрозумілу тільки їй присвяту: «Незабутній А.Л.К. на пам'ять».
Рік в’язниці не пройшов для Миколи Івановича даремно. За кілька місяців ув’язнення він вивчив грецьку й іспанську мови. У засланні в Саратові завершив монографію про Богдана Хмельницького. Основними працями його життя стали такі твори як : “Руїна”, “Мазепа”, “Мазепинці”.
У 1858 р. Повернувшись до Петербургу вивчає побут та звичаї російського народу. Згодом йому запропонували зайняти кафедру російської історії Петербурзького університету, де він працює довгі роки.

У 1873 році, розлучені долею багато років тому, Микола Іванович і Аліна Крагельська зустрілися знову. Він – так і не одружений самотній «дід», вона – вдова і мати трьох дітей. Згодом вони обвінчалися і десять років, до самої смерті Костомарова, прожили разом. У в останні роки від напруженої роботи в Миколи Івановича почали сильно боліти очі. Згадуючи ті дні він говорив, що пропадає від бездіяльності. Саме тоді в нього зародилася думка написати «Руську Історію» для популярного читання. Точніше не написати, а продиктувати. Так виникла «Руська історія в життєписах її найголовніших діячів», продиктована помічникам. 
6 квітня 1885 року здоровя вченого різко погіршилося. Рано-вранці 7 квітня він помер у своїй квартирі на Васильєвському острові. 
Поховали Миколу Івановича 11 квітня 1885 року на Волковому цвинтарі у Петербурзі. 
Роль М. Костомарова в розвитку української та російської історіографії величезна. Він був першим ученим Східної Європи, що радикально змінив підхід до роботи історика, поставивши наріжним каменем не опис подій і осіб, а історію народу в його соціокультурній цілісності і єдності найрізноманітніших сфер життя. 
«Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди», - повторював Микола Іванович. Цьому принципу він слідував все життя.

 

Читали 46 рази