П'ятниця, 08 вересня 2017 00:00

Іловайськ

Автор 
Рейтинг матеріалу
(0 votes)

В історії незалежної України є події, що вивчені істориками, осмислені аналітиками та політологами, художньо представлені письменниками. Ми ж є свідками явищ, які формують сучасну історію нашої держави, які потребують об’єктивного висвітлення та осмислення. Такими є події, що відбулися у серпні – вересні 2014 року під час військового протистояння між українськими та російськими військами на сході України і стали називатися «Іловайським котлом». У періодичній пресі та інтернет - виданнях є чимало публікацій, де висвітлюються трагічні події, в результаті яких, за різними підрахунками, загинули й були поранені сотні бійців ЗСУ та добровольців, знищено українську військову техніку, горе вмить торкнулося багатьох українських сімей: жінки стали вдовами, діти – сиротами, а в душах батьків навічно залишився рубець.
Найпершим художньо-документальним твором у сучасній українській літературі про трагедію українсько-російської війни стала книга Євгена Положія «Іловайськ: розповіді про справжніх людей. – Харків: Фоліо, 2015», що присвячується усім хлопцям, які поклали життя за Україну, полягли у нерівному бою, навіки залишилися у Іловайському котлі.
Майже рік журналіст, письменник, громадський діяч збирав документальні свідчення в учасників подій, бійців батальйонів “Донбас”, “Дніпро-1”, “Херсон”, “Кривбас”, солдатів та офіцерів 17-ї танкової бригади, 51-ї, 92-ї, 93-ї бригад ЗСУ та інших. 
Документальний матеріал, який зібрав письменник, набув художньої форми. Інтерв’ю з бійцями АТО переросли в документальний роман у новелах. У цих 17 - ти історіях – чоловіча мужність, сміливість, витривалість, сила духу й водночас біль і трагізм. Долі персонажів перемелені воєнною м’ясорубкою, кожен відчуває екзистенційний страх перед ворогом… Але вони нескорені, мужньо витримують усі напади долі й протистоять агресору. Для автора головне – показати цілісну, справжню людину в межовій ситуації, розповісти про її долю та вибір у екстремальному стані збройного протистояння, розкрити справжні мотиви героїв, їхню вольову міць.
Часто персонажі «переходять» із одного епізоду в інший. Це виглядає так, неначе автор складає пазл, і не завжди в одному творові-пазлі вдається зібрати картинку докупи. Це створює ефект перерваності художнього задуму. На це є об’єктивні причини: читач розуміє, що боєць, із яким спілкувався журналіст і який є учасником бою (-їв), не може бачити повної картини.
Цілісний з художньої точки зору пазл в автора складається тоді, коли він оповідає про долю окремого бійця (“Життя та смерть Сергія Кабана”, “Якби мурахи були великими”, “Записки старшини Романа”), розказує задокументовану й зафільмовану історію про роботу журналістів у Іловайському котлі (“Сашко Гармаш”) або трагедію сім’ї у цій війні (“Дядя Ваня”, “1396. Повернення” ).
Разюче відрізняються “Записки старшини Романа”. Чисто документальний, практично не відредагованийй спогад старшини Романа із 92-ої бригади. У сухих записках, майже статистичному звіті на сім сторінок, є один важливий висновок бійця: “Ми просто заїхали в тир, де мішенями були ми і наша техніка” (с. 229). Ці записки позбавлені письменницької фантазії та художньої обробки.
“Іловайськ” – знакова книжка для нашого часу. Євгенові Положію вдалося створити низку фактографічних персонажів, перенести читача в гнітючу й моторошну атмосферу війни, поставити багато запитань владі й суспільству. Чому стався Іловайський котел? Чи будуть покарані винні? Чи шукають загиблих добровольців, щоби перепоховати? Чи дбають про тих, хто вижив під Іловайськом? Ці питання можна продовжувати й далі.
“Іловайськ” – це сторінки мужності й витривалості, жорстока й неприкрашена правда про війну та Іловайське пекло, часом непроста для психіки, але так потрібна…

Читали 62 рази