Неділя, 20 січня 2019 00:00

Крути - символ націнальної честі

Автор 
Рейтинг матеріалу
(0 votes)

Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі запрошує на виставку-спогад «Крути - символ націнальної честі», яка діє в читальній залі до 31 січня з 09.00 до 17.00 (окрім п’ятниці)
Зранку 30 січня з Києва прибув потяг, роззброєні військові повертались з фронту Першої світової. Їх пропустили за обіцянку не лагодити пошкоджену попереду колію, однак домовленість не була виконана. Загін хлопців, який виїхав слідом за фронтовиками не встиг перешкодити ремонтним роботам і потрапив під радянський обстріл. Багато юнаків повернулись пораненими.
Українці розуміли, що наступ радянських військ от-от відбудеться. Хлопці зайняли бойові позиції. Українські розвідники бачили, як з’явились радянські ешелони. Вони зупинились трохи подалі від лінії оборони: з вагонів вийшли солдати. Почався наступ. Червоноармійці не відразу помітили українську лінію оборони. Зі спогадів сотника Гончаренка: "Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки...
Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на відстань стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок".
Один з червоноармійців згадував: "Поле, пашня, багнюка, важко йти, окопів жодних немає, а з боку противника були окопи і, крім того, противник мав чималу кількість кулеметів. Ведемо з поля наступ розсипною лавою, команда подається "Вогонь!", відкривається стрілянина. Фронт широкий, з флангами зв’язок тримати важко… Ми напирали, противник відстрілювався з кулеметів, у нас були поранені й вбиті. Червоний хрест знаходився тут же, але перев’язки не було коли робити, треба було йти вперед".
Гарматний обстріл українців результату не давав, частина рушниць червоної армії не спрацьовували: в набоях замість пороху був пісок. Однак у радянської армії була чисельна перевага.
Один з юнаків розповідав: "На білім лоні поля, вкритого снігом, падали чорні постаті матросів. Лави лягали, схоплювались, бігли, падали, знову бігли і все ближче і ближче. Дві ворожі панцери і гаубична батарея засипали спереду наші окопи і станцію. З нашого боку стріляло до 40 скорострілів, що були при школі, і кілька при студентськім курені. Наші потяги, що разом служили і помешканням, а при них і база з набоями, лишили станцію і від’їхали на дві версти в тил. На станції лишилися лише два бронепотяги і два вагони набоїв до них".
Зі спогадів іншого учасника: "Наша одинока чинна гармата, що відповідала ворогові, була високо на залізничному насипу, та її добре бачили як ми в шанцях, так і ворог. Була вона під сильним обстрілом ворога, але звинно порушувалась то вперед, то вертаючись на станцію. Шмигаючи то вперед, то взад, вона додавала нам відваги та настрою". І справді, гармата завдавала втрат червоноармійцям, але тягатися з бронепотягами не могла. Вже від початку бою було зрозуміло, що молоді хлопці не були готові до таких подій. З часом почали закінчуватись боєприпаси.
Щоправда до цього часу наступ радянської армії сповільнився: зазнавши втрат і не бажаючи потрапити під кулеметний обстріл, бійці залягли. До вечора вони не поспішали здійснити вирішальну атаку.
Тим часом Гончаренко отримав інформацію про те, що курінь імені Т. Шевченка, який був в тилу українських бійців, оголосив про підтримку радянської армії. Було прийнято рішення відступати. Відбувалось все вночі, якраз коли червоноармійці знову розпочали наступ, вочевидь, помітивши рух у таборі ворога.
Зі спогадів червоноармійця: "Наш розлючений командир т. Воробйов кидається з боку на бік з револьвером в руках, командує: "Перебіжка!" і ми перебігаємо, незважаючи на сильний вогонь противника. Потім чуємо крик: "В атаку!", – і кидаємось вперед, схоплюючись з гайдамаками врукопашну і, нарешті, вибиваючи їх з окопів та зі станції".
Радянські війська почули гуркіт вагонів і зрозуміли, що українці відступають. Бійці кинулись вперед без команди, без керівництва, без узгодженого порядку.
Ось свідчення одного з січових стрільців: "Коли ми були біля нашого потягу, який чекав на недобитків десь далеко в полі, мало у кого лишилось по три-п’ять куль. Небагато було тих, яким вдалося відступити з нашого відтинку: кількадесят ранених та стільки ж зі зброєю в руках".
"Вечоріло, коли зібралися майже всі вояки до потягів, що чекали і що кожної хвилі готові були рушити в напрямку Києва. Два вагони, відведені для ранених, були переповнені, відвели третій. Сестри і санітари наспіх перев’язували ранених... Уже в вагонах сотні рахували свої ряди. Кожна не долічувала 5-10 юнаків, Студентський курінь до 50 студентів", розповідав інший.
Згідно із спогадами Гончаренка, втрати українців склали близько 250 бійців – поранені, вбиті, зниклі.
Через наближення червоної армії, потяги були змушені вирушати, не дочекавшись інших. Юнаки продовжували обстрілювати ворогів з вікон. "Страшний день ще гудів у нас в ухах, а втрати в людях, понесені в ім’я державності, взивали до помсти".
Історія студентської чети, яка налічувала близько 30 бійців, і яку вважали зниклою, закінчилась трагічно. Блукаючи в темряві бійці вийшли до станції, вже на той час зайнятої радянськими військами. Всі хлопці потрапили до полону. Одного з офіцерів відразу застрелили. Інших із значними зусиллями вмовили залишити в живих. 31 січня, коли радянський потяг від’їжджав від Крут, його зупинили. Хлопців вивели і розстріляли розривними кулями. Помирали хлопці під слова "Ще не вмерла України..".
На запитання, навіщо було розстрілювати хлопців, Єгоров відповів, що він це дозволив червоногвардійцям тому, що вони наполягали. Згідно із розкопками, проведеними на місці страти, там було вбито 28 бійців.
Що тут залишається сказати. Хочеться вірити, що Україна вже вивчила свій гірки урок і більше не повторить схожих помилок…
Більш детальну інформацію про бій під Крутами читайте на сайті "Історична правда".
Джерело: Історична правда

Нет описания фото.
Читали 74 рази