Анна Мірошниченко

Анна Мірошниченко

Середа, 25 липня 2018 00:00

УВАГА! КОНКУРС!

 

З 2008 року, враховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та громадськості, указом президента України Віктора Ющенка № 668/2008 від 25 липня 2008 року День хрещення Київської Русі був оголошений державним святом України. Відзначається це свято 28 липня - у день пам’яті князя Володимира - хрестителя Київської Русі.


Народився 16 липня 1908 року у селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії. Батько його служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Сім’я жила бідно. Василь закінчив три класи початкової школи. 1917 року вступив у Лубенское духовне училище. Барка захопився літературою, творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника, також займався вивченням марксизму, та «красиві» теорії не задовольняли серце письменника. З 1927 року після закінчення Лубенского педтехнікуму вчителює на Донбасі. Через конфлікт із партійними чиновниками переїжджає в Краснодар, де вступає в місцевий педінститут на філологічний факультет. У 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи», яка викликала ідеологічну критику, звинувачення в «буржуазному націоналізмі» і «релігійних пережитки». В 1932 р. у Харкові з’являється друга книга «Цехи» вже «ідеологічно-правильна». У 1932 році Барка одружується з черкешенкою. Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе». У 1940р. Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету. У 1941 році пішов на фронт добровольцем, в 1942 році був важко поранений, опинився в окупації. Одужавши, працював коректором у газеті. У 1943 році його відправили до Німеччини. Після закінчення війни був у таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі. У 1947 році перебрався до Франції. У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Працював на радіостанції Свобода. Бідував, голодував, брався за будь-яку роботу (кочегар, мийник вікон). Писав статті з історії літератури, релігійні есе. Був близький до Нью-Йоркської групи українських поетів. Виявившись за межами Радянської імперії, письменник продовжувжує свою літературну роботу. Так уздовж 1946-1947 років з’являються поетичні збірники «Апостоли», «Білий світ». В 1953 році в Нью-Йорку був надрукований його перший роман «Рай». В 1958-1961 р. письменник працює над романом «Жовтий князь», що лише в 1963 році вперше вийшов у Нью-Йорку окремою книжкою. В 1958- 1988 р. виходять доробки «Океан 1» (1959), «Океан 2» (1979), поетичні збірники «Лірник», «Свідок для сонця шестикрилих» та інші. Протягом 1969-1988 рр.. письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). Поетичну збірку «Свідок сонця шестикрилий» (Нью-Йорк, 1981), драматичну поему в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993) Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку. Помер видатний український письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/vasil-barka-biografiya-skorocheno/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

 

 


До святкування Івана Купала готуються заздалегідь, аби у точності передати купальські обряди предків. Найбільшу увагу приділяють вінкам, адже вони знаменують дівочу долю.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.
За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.
В різних місцевостях свято мало свої відмінні риси. На Черкащині та на Поділлі дівчата йшли пополудні збирати квіти та вишні на вінки. Вишнями та черешнями, сплетеними в грона, прикрашали Купальське деревце. У вінки також вплітали вишні, або черешні. Окремо виплітались вінки для пускання на воду. Пускання на воду вінків, що символізують дівочу цноту, – один з найпотаємніших звичаїв нашого народу. З ним пов’язані ворожіння та різні повір’я:
• до якого берега припливе вінок, туди дівка вийде заміж;
• крутиться вінок на місці, то цього року дівчина заміж не вийде;
• потоне вінок – віщує нещастя.
Буває, що дівчина пускає на воду два вінки – на себе й на милого, і загадувала: якщо вінки попливуть поряд, то бути в парі, а якщо ні – то розлука. Деякі дівчата заходили глибоко у воду й пірнали, щоб вінок з голови змила вода, а тоді дивилися, куди він попливе.
На батьківщині Кобзаря у селі Шевченковому (Кирилівці), дівчата обирали з-поміж себе двох “русалок”, які вміли добре плавати. У довгих білих сорочках, з розпущеним волоссям і вінками на головах вони брали деревце і з ним пливли на середину ставка. Купайлицю там залишали, а самі випливали на берег. Потім всі сходились до “русалок” і пускали вінки. А бувало, гілочки з Купайлиці забирали додому і ховали під подушку: хто присниться, з тим дівчині випаде одружитися.
Магічне використання вінків пов’язане з їхньою формою замкнутого кільця, чим вінок близький також до обручки та ін. Через вінок переливають воду для освячення, умиваються, дивляться через вінок, цілуються тощо.
У слов’ян побутував звичай на свято Купайла проходити через великий вінок у зріст людини для оздоровлення усіх учасників обряду. Після обрядів вінки використовуються для лікування (заварюють для пиття, миття голови, купання), або спалюють їх для обкурювання людей, тварин, приміщень.
В деяких областях вінки не пускали на воду, а несли додому і кидали на город, щоб росли огірки і гарбузи, або вішали в сінях біля дверей, затикали в стріхи, закидали через голови на дахи як обереги.
Не можна вінок викидати на смітник - це вважається наругою над святощами.
Дівки і одинокі жінки в Купальську ніч закидали вінки на дерева – якщо вінок одразу зачепився за гілку – буде мати чоловіка.
Магічною силою наділяється вінок, сплетений вагітною жінкою – він дає плодючість полям і худобі. Вінок, сплетений дівчиною – чистоту посіву.
На нашій українській землі вінок відомий з найдавніших часів.
Вінок – священний ритуальний предмет, який виплітають із свіжих квітів, листя, трави, хвої, колосків тощо. Вінок відомий кілька тисячоліть у багатьох народів світу, як релігійний атрибут, як символ чи емблема того чи іншого ритуалу, Божества, як особлива сакральна річ.
На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються росою, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків.
На вінки брали різноманітне зілля: любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки, нагідки, шафран… Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошок, полину тощо були оберегами від наврочування, щоб злі духи не змогли нашкодити здоров’ю та особливо святій заповіді Землі – бути матір’ю.
М’ята вважається оберегом дитини та іі здоров’я.
Любисток – символ здоров’я, злагоди, привертає любов дівчини чи жінки. “Купати в любистку – будуть дівчата любити” – так говорить прислів’я.
Материнка – символ материнської любові та здоров’я дітей.
Волошки (васильки)- символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки - польове зілля – стало символом охорони полів та нив.
Буркун-зілля – символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
Хміль – символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму.
Червоні маки – означають красу і молодість та їх скором й нучість. Вінок з червоних квітів – символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: “їж, дурню, бо це з маком”. Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея – символ дівочих чарів, чистоти, цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, тому що вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки – крин, що має один корінь із словом “криниця”.
Рожа-троянда – квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання – Лелі. Вона є символом доброзичливості, достатку.
Червона рожа – дівоча краса та чистота. Недарма був час, коли християнство, переслідуючи та винищуючи прадавні знання та вірування, вело нещадну боротьбу з цією квіткою, та тими, хто її не тільки шанував, але й вирощував. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи їх у вінок. Ці прекрасні квіти використовують і у весняних обрядах.
Розман-зілля лісове – викликає кохання у хлопців, а ромен – зілля – у дівчат.
Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця.
Нечуй – вітер – чари для відвертання зазіхання іншої дівчини.
Братки польові чи Іван та Марія – є символом збереження кохання по крові.
Дивосил – корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я.
Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), дівчата сідають біля річки і плетуть вінки. Хлопці під час плетіння не мусять бути. Дівчата виплітали по два віночки – один щоб одягнути на голову, а другий – для ворожіння.
А коли віночки сплетені, то решту зілля кидають у воду або розтрушують по галявині, коли це в лісі.

В Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д. Гурамішвілі діє книжкова виставка "Видатні постаті Української революції 1917-1921 років".
Сто років минуло після занепаду Російської імперії, коли українці почали боротьбу за незалежність. Національна революція, розпочавшись у лютому 1917 року, надала Україні реальний шанс здобути свободу і незалежність, які ми тоді не змогли захистити.
Сьогодні наша держава знову виборює можливість самостійно вирішувати свою долю. Аби гіркі уроки минулого не повторювалися, слід розуміти причини і наслідки подій, що відбувалися у минулому столітті, знати прагнення тих осіб, які стояли біля витоків Української революції.

Вівторок, 26 червня 2018 00:00

Молодість: права , гарантії, захист

 

На передодні державного свята України, Дня Конституції , в Миргородську міську бібліотеку для дорослих ім. Д. Гурамішвілі завітали відвідувачі молодіжного віку, які потрапили в складну життєву ситуацію і були засуджені до покарань не пов’язані з позбавленням волі. Для них була проведена правова година біля книжкової виставки: « Молодість: права , гарантії, захист». Бібліограф Ірина Карач зробила екскурс в історію становлення Конституції України, наголосила на тому, що це основний закон нашої держави , що це перепустка у світ гідного життя для кожного громадянина, а особливо для молоді . Присутні познайомилися з літературою, яка представлена на книжковій виставці

 
 
 
 
Четвер, 21 червня 2018 00:00

світлиця 35

20 червня 2018 року у Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д. Гурамішвілі пройшла літературна година «Життя і смерть пером…», присвячена 120 – річчю класика німецької літератури Еріха Марії Ремарка. Його твори належать до золотого фонду світової літератури ХХ століття, перекладені багатьма мовами та майстерно перенесені кінорежисерами на екрани.
У читальній залі бібліотеки зібралися ті, хто цікавиться літературою та мистецтвом, бажає пізнавати нове, розмірковувати над вічними моральними законами, що власне і складають цінність класичної літератури. Бібліограф Ірина Карач розповіла присутнім про відомі та невідомі факти з особистого життя та творчої кар'єри Ремарка, представила книжкову виставку, зосередивши увагу на перекладах творів письменника українською мовою. Присутні мали змогу передивитися уривки з екранізації першого роману «На Західному фронті без змін», що зразу ж по виходу на екрани у далекому 1930 році здобула два Оскари, проаналізувати вислови – життєві погляди письменника, який вустами героїв висловлював їх на сторінках своїх романів. Ось деякі з них: «Поки людина жива - ніщо не втрачено», «Багатство й чесність разом не бувають», «Можливо, знову й знову виникають війни, що один ніколи не може до кінця відчути, як страждає інший». В кінці зустрічі присутні отримали буклети, що розповідають про життя і творчість письменника, містять хронологічний список перекладів творів письменника, та отримали побажання здоров'я та миру. На думку Ремарка, «будь-який мир нічого не вартий, якщо немає миру в серці…».
Зустріч пройшла у зацікавленій та дружній атмосфері, що спонукала присутніх ще раз звернутися до творчості і сьогодні актуального письменника Еріха Марії Ремарка

.

Вівторок, 19 червня 2018 00:00

" Життя і смерть пером..."

До 120-річчя від дня народження Еріха Марії Ремарка , бібліограф І. Карач підготувала буклет з якого читач дізнається багато цікавого: про що думав Ремарк..., про хронологічний список українських перекладів творів автора, 11 фактів про Ремарка     

Сторінка 2 із 31