Анна Мірошниченко

Анна Мірошниченко

«29- серпня- День скорботи, річниця Іловайської трагедії»

29 серпня 2014 року російські війська підло і підступно розстріляли колони українських військових під Іловайськом, пообіцявши для виходу із оточення"зелений коридор,а замість "зеленого коридору" він перетворився на " кривавий коридор".
Іловайськ для кожного українця став синонімом смерті, горя і болю.У тому пекельному серпні загинуло 366 чоловік, 429 поранених,300 полонених, 158 зниклих без вісті. В Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д. Гурамішвілі розгорнута книжкова – виставка – пам’ять « 29- серпня- День скорботи, річниця Іловайської трагедії» приурочена четвертій річниці Іловайської трагедіїЗапрошуємо , всіх небайдужих ,на перегляд книжкової виставки

На данном изображении может находиться: один или несколько человек и люди стоят
На данном изображении может находиться: люди стоят и в помещении
Неділя, 23 вересня 2018 00:00

Інтернет-центр

Відрадно зазначити ,що мешканці та гості нашого міста - курорту ,крім відпочинку на пляжі залюбки відвідують Інтернет -центр Миргородської міської публічної бібліотеки для дорослих ім. Д. Гурамішвілі. В затишній, прохолодній кімнаті інтернет- центру відвідувачі користуються різноманітними послугами: хто спілкується з рідними через Скайп-зв'язок, хто зосереджено працює за мoнітором.

На данном изображении может находиться: один или несколько человек и в помещении
На данном изображении может находиться: люди сидят и в помещении
На данном изображении может находиться: люди сидят и в помещении
Серпневим урочистостям - Дню Державного Прапора України та Дню Незалежності нашої держави – присвячена книжкова виставка «Державі Україні слава! Героям слава навіки!», презентація якої відбулася 22 серпня у читальній залі Миргородської міської публічної бібліотеки для дорослих ім. Д. Гурамішвілі. Із літературою, зібраною в рамках експозиції, присутніх детально ознайомила бібліограф закладу Карач І.А.
Перший розділ виставки "Історія української державності" складають видання, - енциклопедичні, академічні, навчальні, - що висвітлюють найголовніші події та процеси української історії, ретроспективно показують шлях українського народу до державної самостійності і суверенітету.
Друга частина експозиції «Кольори, що дають надію» розповідає про державні символи нашої країни, значення кольорів, обраних для них, історію їх виникнення та роль прапора, герба у житті кожного громадянина. 
Українці протягом століть мріяли про свою незалежність, віддавали всі свої сили й прагнення в ім’я цієї мети. Недарма третя частина виставки має назву «Вони боролися за незалежність України». Крім публікацій про Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола та Левка Лук'яненка, чиї імена навіки увійшли в історію нашої держави як імена борців за волю й незалежність України, розділ містить нові надходження – книги про трагічні події серпня 2014 року (Іловайський котел, бій під Савур – Могилою, Дебальцевим, за Луганський аеропорт), адже внесок наших бійців у захист незалежності української держави є просто неоціненним. 
Поетичні роздуми про долю України та її народу звучали віршами наших поетів – Антона Дмитровича Шевченка та Наталії Баклай.
Живе Україна, яка здобула незалежність у зовсім недалекому минулому, лише 27 років тому…І буде жити. Буде, незважаючи ні на що. І допомагати їй у цьому повинен кожен. 
Святкуймо і пам’ятаймо слова українського політичного діяча, історика, публіциста Вячеслава Липинського: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто нам не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути. Державу Україну може здійснити лише наша любов до неї, а не ненависть до ворогів».
Автоматический альтернативный текст отсутствует.
На данном изображении может находиться: 1 человек
На данном изображении может находиться: 2 человека, в помещении

 

Як не любить той край, де вперше ти побачив
Солодкий дивний світ, що звав життям,
Де вперше став ходить і квіткою неначе
В його теплі зростав і усміхався квітам.
(В. Бичко)
Полтавська земля самобутня і неповторна. Від предків Полтавщини дісталася величезна історична, культурна та духовна спадщина. Тисячі талановитих полтавців прославили свій рідний край у багатьох сферах діяльності, особливо в науці, культурі , літературі. Недарма Полтавщину вважають духовною скарбницею України. Зберегти і примножити історію краю, народу і родоводу, відродити найдорожче — забуте слово, прислів’я чи приказку, мелодію материнської пісні, бабусину колядку чи щедрівку, зберегти вишивки, вироби декоративного мистецтва, звичаї, традиції, обряди та історичні нариси про край є пріоритетним у роботі Миргородської міської публічної бібліотеки для дорослих ім. Д. Гурамішвілі. Тому хочемо запропонувати вашій увазі нові надходження з краєзнавства 
« Решетилівщина – мій рідний край» -так називається краєзнавчий посібник , який знайомить читача з історією цього краю з продавніх часів і до сьогодення. Перед читачем відкривається захоплююча історія гордого і непокірного містечка- фортеці на кордоні з Диким Полем у Козацьку добу і знаменитих решетилівських хуторів ,на яких знайшли прихисток і свою долю сотні –запорожцев після ліквідації царизмом Запорозької Січі. Ця книга є своєрідним містком між поколінням минулим з поколінням нинішнім і прийдешнім. Цікаві розповіді про відомих людей краю, про побут і звичаї населення, славні традиції, здобутки і втрати на непростому історичному шляху. Неменше цікавими для наших відвідувачів пропонуються серії
« Видатні краєзнавці Полтавщини» та серія « Бібліотечні колекції» Департамент культури і туризму Полтавської державної адміністрації , Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І. П. Котляревського видали два випуски бібліографічних покажчиків: 
« Благословляю я ті дні, коли до правди прихилився: П.П. Ротачу присвячується. В ньому включені наукові праці , література про його життя і науково-дослідницьку діяльність. Другий випуск серії бібліографічних покажчиків присвячено вченому - історику, фундатору історичного краєзнавства на Полтавщині, автору понад 400- наукових праць, заслуженому працівнику культури УРСР Вірі Никонорівні Жук. Видання включає наукові праці та рецензії на видання вченої, а також літературу про її життя і діяльність. Серія « Бібліотечні колекції» познайомить вас з каталогами бібліотеки та особовим фондом Віри Жук та Петра Ротача. Ці видання включають зібрання книжкових колекцій, список журналів ( авторських примірників) , а також документи особового фонду З чистої криниці народних традицій черпають наснагу сучасні митці Полтавщини. Збірка оповідань і новел полтавської авторки, члена Національної спілки письменників України Наталки Фурси «Зінське щеня». Це книга про світ, який постає перед її очима, далеко не завжди справедливий, сповнений невирішених проблем і людського болю, злоби. В книзі , через образи простих людей українських містечок і сіл розкриваються реалістичні , інколи жорстокі картини життя. Книга спонукає до співчуття милосердя та християнського розуміння любові. Порадувала читачів нашої бібліотеки миргородська поетеса Лариса Гараган своєю 12-ю збіркою поезій « Душі віршовані рядки» У свою «затишну» поезію авторка поселила любов до коханого чоловіка, дітей , онуків , природи, прекрасного . Вірші просто-таки вражають поєднанням простоти й оригінальності, звичності й теплоти. ЇЇ поезії це частинка затишного світу в якому вона живе і, яким хочеться постійно насолоджуватися.

На данном изображении может находиться: 1 человек

«Ярмарок марнотратства» – роман Вільяма Мейкпіса Теккерея. Назва роману запозичена з книги пуританського автора XVII в. Джона Беньяна. Вона була більш точно передана в першому російському перекладі І.Введенського (1851 р.), що вийшов під назвою «Базар життєвої суєти». У Беньяна сказано, що через базар життєвої суєти пролягає дорога до Граду Божого.
Час дії роману, що відтворює життєві шляхи двох подруг по пансіону, які належать до діаметрально протилежних соціальних верств – епоха наполеонівських воєн. Напруга подій, в ході яких вирішується майбутнє Європи, відчувається на всьому просторі розповіді, хоча ці події не описуються безпосередньо.
Про битву при Ватерлоо згадано тільки побіжно, але при Ватерлоо загинув чоловік Емілії Седлі, однієї з головних дійових осіб, і все її подальше життя зумовлено цією трагедією. Найбільша подія зображуваної епохи показана тільки як драма непомітної людини. Але драма була б зовсім іншою за змістом, якщо відволіктися від історичного контексту, в якому вона відбувається.
Апатії і безбарвності Емілії, яка завжди залишається тільки жертвою – деспотизму свого свекра – протистоїть енергія і хижа життєлюбність Ребекки Шарп, що не примиряється з уготованою їй долею злиденної нахлібниці в суспільстві процвітаючих комерсантів і родовитих аристократів.
«Роман без героя» передбачає переважний інтерес до повсякденного, а не до виняткового, і автор відкрито декларує свій намір просто описувати людей, які «гуляють, снідають, розмовляють, як це буває в звичайному житті». Відмова від опису «бурхливих або незвичайних подій» природно випливає для Теккерея з розуміння сутності літератури як унікального способу пізнання людської природи, яка повинна все достовірніше проявитися в обставинах буденного, пересічного життя.

Середа, 25 липня 2018 00:00

УВАГА! КОНКУРС!

 

З 2008 року, враховуючи значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства, на підтримку ініціативи Національної ради з питань культури і духовності, Українського фонду культури, Української православної церкви, Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та громадськості, указом президента України Віктора Ющенка № 668/2008 від 25 липня 2008 року День хрещення Київської Русі був оголошений державним святом України. Відзначається це свято 28 липня - у день пам’яті князя Володимира - хрестителя Київської Русі.


Народився 16 липня 1908 року у селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії. Батько його служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Сім’я жила бідно. Василь закінчив три класи початкової школи. 1917 року вступив у Лубенское духовне училище. Барка захопився літературою, творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника, також займався вивченням марксизму, та «красиві» теорії не задовольняли серце письменника. З 1927 року після закінчення Лубенского педтехнікуму вчителює на Донбасі. Через конфлікт із партійними чиновниками переїжджає в Краснодар, де вступає в місцевий педінститут на філологічний факультет. У 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи», яка викликала ідеологічну критику, звинувачення в «буржуазному націоналізмі» і «релігійних пережитки». В 1932 р. у Харкові з’являється друга книга «Цехи» вже «ідеологічно-правильна». У 1932 році Барка одружується з черкешенкою. Писати на замовлення поет облишив, тому обирає «добровільне поетичне мовчання», але продовжує творити «для себе». У 1940р. Василь Барка успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету. У 1941 році пішов на фронт добровольцем, в 1942 році був важко поранений, опинився в окупації. Одужавши, працював коректором у газеті. У 1943 році його відправили до Німеччини. Після закінчення війни був у таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі. У 1947 році перебрався до Франції. У 1950 р. за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном поет видав окремі частини під назвами «хліборобів Орфей, або кларнетізм», «Правда Кобзаря» (1961). Працював на радіостанції Свобода. Бідував, голодував, брався за будь-яку роботу (кочегар, мийник вікон). Писав статті з історії літератури, релігійні есе. Був близький до Нью-Йоркської групи українських поетів. Виявившись за межами Радянської імперії, письменник продовжувжує свою літературну роботу. Так уздовж 1946-1947 років з’являються поетичні збірники «Апостоли», «Білий світ». В 1953 році в Нью-Йорку був надрукований його перший роман «Рай». В 1958-1961 р. письменник працює над романом «Жовтий князь», що лише в 1963 році вперше вийшов у Нью-Йорку окремою книжкою. В 1958- 1988 р. виходять доробки «Океан 1» (1959), «Океан 2» (1979), поетичні збірники «Лірник», «Свідок для сонця шестикрилих» та інші. Протягом 1969-1988 рр.. письменник працював над романом-притчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). Поетичну збірку «Свідок сонця шестикрилий» (Нью-Йорк, 1981), драматичну поему в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993) Василь Барка вважав найголовнішими у своєму художньому доробку. Помер видатний український письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/vasil-barka-biografiya-skorocheno/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

 

 


До святкування Івана Купала готуються заздалегідь, аби у точності передати купальські обряди предків. Найбільшу увагу приділяють вінкам, адже вони знаменують дівочу долю.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.
За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.
В різних місцевостях свято мало свої відмінні риси. На Черкащині та на Поділлі дівчата йшли пополудні збирати квіти та вишні на вінки. Вишнями та черешнями, сплетеними в грона, прикрашали Купальське деревце. У вінки також вплітали вишні, або черешні. Окремо виплітались вінки для пускання на воду. Пускання на воду вінків, що символізують дівочу цноту, – один з найпотаємніших звичаїв нашого народу. З ним пов’язані ворожіння та різні повір’я:
• до якого берега припливе вінок, туди дівка вийде заміж;
• крутиться вінок на місці, то цього року дівчина заміж не вийде;
• потоне вінок – віщує нещастя.
Буває, що дівчина пускає на воду два вінки – на себе й на милого, і загадувала: якщо вінки попливуть поряд, то бути в парі, а якщо ні – то розлука. Деякі дівчата заходили глибоко у воду й пірнали, щоб вінок з голови змила вода, а тоді дивилися, куди він попливе.
На батьківщині Кобзаря у селі Шевченковому (Кирилівці), дівчата обирали з-поміж себе двох “русалок”, які вміли добре плавати. У довгих білих сорочках, з розпущеним волоссям і вінками на головах вони брали деревце і з ним пливли на середину ставка. Купайлицю там залишали, а самі випливали на берег. Потім всі сходились до “русалок” і пускали вінки. А бувало, гілочки з Купайлиці забирали додому і ховали під подушку: хто присниться, з тим дівчині випаде одружитися.
Магічне використання вінків пов’язане з їхньою формою замкнутого кільця, чим вінок близький також до обручки та ін. Через вінок переливають воду для освячення, умиваються, дивляться через вінок, цілуються тощо.
У слов’ян побутував звичай на свято Купайла проходити через великий вінок у зріст людини для оздоровлення усіх учасників обряду. Після обрядів вінки використовуються для лікування (заварюють для пиття, миття голови, купання), або спалюють їх для обкурювання людей, тварин, приміщень.
В деяких областях вінки не пускали на воду, а несли додому і кидали на город, щоб росли огірки і гарбузи, або вішали в сінях біля дверей, затикали в стріхи, закидали через голови на дахи як обереги.
Не можна вінок викидати на смітник - це вважається наругою над святощами.
Дівки і одинокі жінки в Купальську ніч закидали вінки на дерева – якщо вінок одразу зачепився за гілку – буде мати чоловіка.
Магічною силою наділяється вінок, сплетений вагітною жінкою – він дає плодючість полям і худобі. Вінок, сплетений дівчиною – чистоту посіву.
На нашій українській землі вінок відомий з найдавніших часів.
Вінок – священний ритуальний предмет, який виплітають із свіжих квітів, листя, трави, хвої, колосків тощо. Вінок відомий кілька тисячоліть у багатьох народів світу, як релігійний атрибут, як символ чи емблема того чи іншого ритуалу, Божества, як особлива сакральна річ.
На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються росою, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків.
На вінки брали різноманітне зілля: любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки, нагідки, шафран… Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошок, полину тощо були оберегами від наврочування, щоб злі духи не змогли нашкодити здоров’ю та особливо святій заповіді Землі – бути матір’ю.
М’ята вважається оберегом дитини та іі здоров’я.
Любисток – символ здоров’я, злагоди, привертає любов дівчини чи жінки. “Купати в любистку – будуть дівчата любити” – так говорить прислів’я.
Материнка – символ материнської любові та здоров’я дітей.
Волошки (васильки)- символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки - польове зілля – стало символом охорони полів та нив.
Буркун-зілля – символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
Хміль – символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму.
Червоні маки – означають красу і молодість та їх скором й нучість. Вінок з червоних квітів – символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: “їж, дурню, бо це з маком”. Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея – символ дівочих чарів, чистоти, цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, тому що вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки – крин, що має один корінь із словом “криниця”.
Рожа-троянда – квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання – Лелі. Вона є символом доброзичливості, достатку.
Червона рожа – дівоча краса та чистота. Недарма був час, коли християнство, переслідуючи та винищуючи прадавні знання та вірування, вело нещадну боротьбу з цією квіткою, та тими, хто її не тільки шанував, але й вирощував. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи їх у вінок. Ці прекрасні квіти використовують і у весняних обрядах.
Розман-зілля лісове – викликає кохання у хлопців, а ромен – зілля – у дівчат.
Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця.
Нечуй – вітер – чари для відвертання зазіхання іншої дівчини.
Братки польові чи Іван та Марія – є символом збереження кохання по крові.
Дивосил – корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я.
Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), дівчата сідають біля річки і плетуть вінки. Хлопці під час плетіння не мусять бути. Дівчата виплітали по два віночки – один щоб одягнути на голову, а другий – для ворожіння.
А коли віночки сплетені, то решту зілля кидають у воду або розтрушують по галявині, коли це в лісі.

Сторінка 2 із 32