Анна Мірошниченко

Анна Мірошниченко

Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі запрошує на книжкову виставку "Революція Гідності: ми маємо пам'ятати", яка діє в читальній залі з 04 лютого з 09.00 до 17.00 (окрім п’ятниці).
День Героїв Небесної Сотні.
Відзначається щорічно 20 лютого згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні».

Саме в ці дні, під час Революції Гідності, протистояння  між українським народом і тодішнім режимом сягнуло свого піку. 20 лютого 2014 загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого 2014 року, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача...», яка стала українським народним реквіємом.
Сумний список Небесної Сотні відкрився 22 січня 2014 року, коли від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року вже налічувалось 9 загиблих. З 18 по 20 лютого на Майдані загинуло найбільше людей – 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Окрім українців, жертвами режиму Януковича стали білоруси, вірмени та грузини. Усі вони увійшли до меморіалу борців за українську Незалежність – до Небесної Сотні.
104 Героям Небесної Сотні Президент України Петро Порошенко посмертно присвоїв звання Героїв України, а троє іноземців - громадянин Білорусі Михайло Жизневський, Грузії – Зураб Хурція і Давид Кіпіані, посмертно нагороджені орденами Героїв Небесної Сотні. Україна заплатила надто високу ціну за звільнення від диктатури і свій цивілізаційний вибір – бути частиною Європи.
Нет описания фото.

Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі запрошує на книжкову виставку "Пречудесно, пречудово розцвітай же, рідне слово!" приурочену до Міжнародного дня рідної мови — яка діє в читальній залі з 04 лютого
я з 09.00 до 17.00 (окрім п’ятниці)

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.
Оскільки з 7 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.
Згадаймо слова В. Сосюри: “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема”. Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. Знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

На данном изображении может находиться: 3 человека
Понеділок, 04 лютого 2019 00:00

День пам’яті жертв Голокосту.

 

27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року Радянська Армія визволила в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі. За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей. Ця пам'ятна дата була запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Ініціаторами ухвалення документа виступили Ізраїль, Канада, Австралія, Росія і США, а їх співавторами - ще понад 90 держав.

Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933-1945-х років і що отримало назву - Голокост, що призвело до умисного винищення практично однієї третини євреїв, а також незліченної кількості представників інших нацменшин.

В історії людства було безліч «темних» плям, але так відверто, широкомасштабно і цинічно, суспільство ще не падало ніколи. Маніпуляції громадською свідомістю, нездорові ідеї і злочинне замовчування, які супроводжували весь цей жах, не давали тоді повною мірою усвідомити справжній стан речей, і це сумно. Однак все світове співтовариство здригнулося, коли почали відкриватися факти і підтвердження подібних злодіянь. Справжні і майбутні покоління не повинні забувати тих трагічних уроків.

Отже сьогодні поговоримо про книги, котрі висвітлюють ті страшні події, та які є у нашій бібліотеці.

І перша книга – «Бабин Яр» - це документальний роман українського і російського письменника Анатолія Кузнєцова заснований на спогадах його дитинства. Перша частина розповідає про відступ з Києва радянських військ, катастрофи Південно-Західного фронту, перші дні окупації. Також у першу частину включена хроніка вибуху Хрещатика та Києво-Печерської Лаври і перших розстрілів євреїв у Бабиному Яру.

Далі розповідається про життя в окупації у період 1941—1943 років, про масові вивезення українців і росіян до Німеччини на роботи, про спекуляції на ринках Києва.

Заключна частина - це розповідь про звільнення України від нацистів, про втечу поліцаїв з Києва, про битву за місто, про викопування в Бабиному Яру тисяч трупів та їх спалювання нацистами з метою замітання слідів злочину, про відчайдушне повстання в концентраційному таборі Бабиного Яру, в результаті якого врятувалося 15 осіб. Також піднімаються питання про увіковічення пам'яті жертв Бабиного Яру в майбутньому, та про подальшу долю учасників тих подій.

Ще одна всесвітньовідома книга - Щоденник Анни Франк— записи нідерландською мовою, які вела єврейська дівчинка Анна Франк з 12 червня 1942 по 1 серпня 1944 року в період нацистської окупації Нідерландів. У своїх листах Анна говорить насамперед про себе. Вона говорить про свої успіхи в письменництві, в школі, серед однолітків, про свої стосунки з родиною, про своє перше кохання, друзів, надії та мрії. Описує все, що відбувається з нею кожного дня. І робить це так легко та впевнено, що складається враження живого діалогу. З початку 1944 року Анна почала літературно обробляти свої записи, сподіваючись на публікацію щоденника після звільнення Нідерландів, проте ця робота залишилася незавершеною.

Останній запис у щоденнику датований 1 серпня 1944 року. Через три дні гестапо заарештувало всіх, хто ховався в притулку. Сама Анна померла в концтаборі Берґен-Бельзен. Її записи збереглися і були передані її батькові Отто Франку, якому пощастило вижити в «Освенцимі» і який згодом опублікував їх. Роман Томаса Кініллі «Список Шиндлера» став володарем Букерівської премії, а 1993-го року був екранізований Стівеном Спілбергом та здобув 7 нагород кіноакадемії «Оскар».

Він любив розкіш, дорогі автомобілі та красивих жінок. Він завжди звик отримувати все, чого хотів. Оскар Шиндлер – мільйонер, успішний комерсант, запальний гравець, автогонщик, авантюрист, «справжній арієць» та …праведник світу, який урятував від смерті в газових камерах більше людей, ніж будь-хто за всю історію війни. На початку Другої світової війни німецький промисловець Оскар Шиндлер відкрив у Кракові фабрику з виробництва емальованого посуду. Найдешевшою робочою силою були евреї з гетто. Ті з них, кому пощастило потрапити до цієї фабрики, немов витягнули щасливий квиток… Коли до міста прибув офіцер СС Амон Гьот, божевільний садист, доля десятків тисяч евреїв була вирішена. Усіх їх наказали переправити до Аушвіцу – табору смерті… Шиндлер урятував своїх евреїв. Він оплатив їхні життя, віддавши за них усе що мав.  Бо чого варті гроші, якщо є 1300 чоловік, які довіряють одному? Ця книга про страшну війну та непереможний людський дух, сильніший за неї. Це книга про людину, яка здійснила неможливе.

Наступна книга - роман Юрія Винничука «Танго смерті» В сірих стінах Янівського концтабору, на втопленій кров'ю землі, крізь клацання автоматних черг проривався жалібний плач скрипки. Стоячи зімкнутим кругом, під галас і крик ув'язнених, яких вели на розстріл, 40 музикантів надривно грали одну й ту ж мелодію смерті. Пролунала команда: "Музик!" - і деригент оркестру востаннє взмахнув рукою, падаючи від смертоносної кулі. Проте мелодія танго продовжувала  лунати над бараками, вгризаючись в душі, аж поки замертво не впав останній. Мелодія, що народилась і назавжди зосталась там, разом з розстріляними оркестрантами, дерижером і тисячами невинних душ. Книга Винничука про міжвоєнний і воєнний Львів. Про долі чотирьох юнаків – українця, поляка, єврея і німця. Небезпечні пригоди цих героїв захоплюють, їхня мужність вражає, а любов надихає.

Також тему Голокосту часів Другої Світової війни, вплив тоталітарного режиму Гітлера на людей висвітлювали:  Маркус Зусак у своєму романі «Крадійка книжок», та Анатолій Рибаков у книзі «Важкий пісок». Читач на собі переживає емоції людей, які загнані в глухий кут, які не мають виходу, відчувають тваринний жах і бажання вижити. Книги торкаються загальнолюдських тем: що таке дружба, кохання, сім'я, милосердя.

Голокост дійсно був, і, зберігаючи пам'ять про нього, ми прагнемо до того, щоб світ ніколи більше не допустив повторення цієї жахливої сторінки історії.

 Провідний бібліотекар А. Гусєва

 

Неділя, 20 січня 2019 00:00

Чубинський Павло Платонович

 

Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі запрошує на виставку-реквієм «Соборна мати - Україна - одна на всіх, як оберіг» та книжкову виставку "Видатні постаті Української революції 1917 -1921 рр." приурочених до Дня Соборності України, які діють в читальній залі до 31 січня з 09.00 до 17.00 (окрім п’ятниці)
Упродовж століть землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.
У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель. 
І ось 22 січня 1919 року злилися століттями відірвані одна від одної частини єдиної України. 
Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.
Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято - День Соборност
і України.

Нет описания фото.На данном изображении может находиться: 1 человек
 
 
Нет описания фото.

Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі запрошує на виставку-спогад «Крути - символ націнальної честі», яка діє в читальній залі до 31 січня з 09.00 до 17.00 (окрім п’ятниці)
Зранку 30 січня з Києва прибув потяг, роззброєні військові повертались з фронту Першої світової. Їх пропустили за обіцянку не лагодити пошкоджену попереду колію, однак домовленість не була виконана. Загін хлопців, який виїхав слідом за фронтовиками не встиг перешкодити ремонтним роботам і потрапив під радянський обстріл. Багато юнаків повернулись пораненими.
Українці розуміли, що наступ радянських військ от-от відбудеться. Хлопці зайняли бойові позиції. Українські розвідники бачили, як з’явились радянські ешелони. Вони зупинились трохи подалі від лінії оборони: з вагонів вийшли солдати. Почався наступ. Червоноармійці не відразу помітили українську лінію оборони. Зі спогадів сотника Гончаренка: "Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки...
Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих колонах, очевидно, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на відстань стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок".
Один з червоноармійців згадував: "Поле, пашня, багнюка, важко йти, окопів жодних немає, а з боку противника були окопи і, крім того, противник мав чималу кількість кулеметів. Ведемо з поля наступ розсипною лавою, команда подається "Вогонь!", відкривається стрілянина. Фронт широкий, з флангами зв’язок тримати важко… Ми напирали, противник відстрілювався з кулеметів, у нас були поранені й вбиті. Червоний хрест знаходився тут же, але перев’язки не було коли робити, треба було йти вперед".
Гарматний обстріл українців результату не давав, частина рушниць червоної армії не спрацьовували: в набоях замість пороху був пісок. Однак у радянської армії була чисельна перевага.
Один з юнаків розповідав: "На білім лоні поля, вкритого снігом, падали чорні постаті матросів. Лави лягали, схоплювались, бігли, падали, знову бігли і все ближче і ближче. Дві ворожі панцери і гаубична батарея засипали спереду наші окопи і станцію. З нашого боку стріляло до 40 скорострілів, що були при школі, і кілька при студентськім курені. Наші потяги, що разом служили і помешканням, а при них і база з набоями, лишили станцію і від’їхали на дві версти в тил. На станції лишилися лише два бронепотяги і два вагони набоїв до них".
Зі спогадів іншого учасника: "Наша одинока чинна гармата, що відповідала ворогові, була високо на залізничному насипу, та її добре бачили як ми в шанцях, так і ворог. Була вона під сильним обстрілом ворога, але звинно порушувалась то вперед, то вертаючись на станцію. Шмигаючи то вперед, то взад, вона додавала нам відваги та настрою". І справді, гармата завдавала втрат червоноармійцям, але тягатися з бронепотягами не могла. Вже від початку бою було зрозуміло, що молоді хлопці не були готові до таких подій. З часом почали закінчуватись боєприпаси.
Щоправда до цього часу наступ радянської армії сповільнився: зазнавши втрат і не бажаючи потрапити під кулеметний обстріл, бійці залягли. До вечора вони не поспішали здійснити вирішальну атаку.
Тим часом Гончаренко отримав інформацію про те, що курінь імені Т. Шевченка, який був в тилу українських бійців, оголосив про підтримку радянської армії. Було прийнято рішення відступати. Відбувалось все вночі, якраз коли червоноармійці знову розпочали наступ, вочевидь, помітивши рух у таборі ворога.
Зі спогадів червоноармійця: "Наш розлючений командир т. Воробйов кидається з боку на бік з револьвером в руках, командує: "Перебіжка!" і ми перебігаємо, незважаючи на сильний вогонь противника. Потім чуємо крик: "В атаку!", – і кидаємось вперед, схоплюючись з гайдамаками врукопашну і, нарешті, вибиваючи їх з окопів та зі станції".
Радянські війська почули гуркіт вагонів і зрозуміли, що українці відступають. Бійці кинулись вперед без команди, без керівництва, без узгодженого порядку.
Ось свідчення одного з січових стрільців: "Коли ми були біля нашого потягу, який чекав на недобитків десь далеко в полі, мало у кого лишилось по три-п’ять куль. Небагато було тих, яким вдалося відступити з нашого відтинку: кількадесят ранених та стільки ж зі зброєю в руках".
"Вечоріло, коли зібралися майже всі вояки до потягів, що чекали і що кожної хвилі готові були рушити в напрямку Києва. Два вагони, відведені для ранених, були переповнені, відвели третій. Сестри і санітари наспіх перев’язували ранених... Уже в вагонах сотні рахували свої ряди. Кожна не долічувала 5-10 юнаків, Студентський курінь до 50 студентів", розповідав інший.
Згідно із спогадами Гончаренка, втрати українців склали близько 250 бійців – поранені, вбиті, зниклі.
Через наближення червоної армії, потяги були змушені вирушати, не дочекавшись інших. Юнаки продовжували обстрілювати ворогів з вікон. "Страшний день ще гудів у нас в ухах, а втрати в людях, понесені в ім’я державності, взивали до помсти".
Історія студентської чети, яка налічувала близько 30 бійців, і яку вважали зниклою, закінчилась трагічно. Блукаючи в темряві бійці вийшли до станції, вже на той час зайнятої радянськими військами. Всі хлопці потрапили до полону. Одного з офіцерів відразу застрелили. Інших із значними зусиллями вмовили залишити в живих. 31 січня, коли радянський потяг від’їжджав від Крут, його зупинили. Хлопців вивели і розстріляли розривними кулями. Помирали хлопці під слова "Ще не вмерла України..".
На запитання, навіщо було розстрілювати хлопців, Єгоров відповів, що він це дозволив червоногвардійцям тому, що вони наполягали. Згідно із розкопками, проведеними на місці страти, там було вбито 28 бійців.
Що тут залишається сказати. Хочеться вірити, що Україна вже вивчила свій гірки урок і більше не повторить схожих помилок…
Більш детальну інформацію про бій під Крутами читайте на сайті "Історична правда".
Джерело: Історична правда

Нет описания фото.
Неділя, 20 січня 2019 00:00

"Прозріння. Шлях до зцілення"

16 січня в Миргородській міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д. Гурамішвілі відбулася презентація книги Віктора Сагандиковича Шаповала."Прозріння. Шлях до зцілення"
Шкідливі звички, а саме паління, вживання алкоголю або наркотиків та систематичне переїдання – наносять значну шкоду нашому здоров'ю та нещадно псують зовнішність.
Подолання шкідливих звичок – це в першу чергу лікування психосоматичних хвороб, хірурги ж здебільшого займаються усуненням наслідків негативного впливу на організм шкідливих звичок.
Як же побороти негативну звичку? Як перемогти її?
Побачити та визнати, що у вас є шкідлива звичка
Зрозуміти, що ця негативна звичка живе у вас та шкодить вашому здоров'ю і зовнішності. Жодна людина, яка, приміром, вживає алкоголь, не вважає себе залежним від нього. Тому перший крок – це визнання проблеми.
Саме про проблеми залежності розмовляли на презентації. Книгу читати і легко, і складно в одночасно, адже історії, які описуються в ній викликають сміх скрізь сльози.
На данном изображении может находиться: 1 человек, в помещении

Не стає на заваді ні заметіль, ні мороз нашим постійним гостям з терцентру, студентів "Університету третього віку". Деякі "студенти'' полюбляють займатися рукоділлям, інших приваблює музика, цього разу вони вирішили об'єднатися, адже наскільки веселіше працювати під гарні пісні. Працівники бібліотеки також задоволенням працювали під зимові святкові пісні.

На данном изображении может находиться: 1 человек, сидит и в помещении

Миргородська міська публічна бібліотека для дорослих ім. Д. Гурамішвілі приєдналася до акції "Жовтоблакитний кораблик на ялинку" на підтримку полонених моряків. Запрошуємо всіх наших користувачів також долучитися до акції: зробити два кораблики: жовтого та блакитного кольору, і 7 січня о 12 годині прийти до головної ялинки нашого міста

Нет описания фото.
Сторінка 4 із 37